Розчин кладочний РК М150 П-8

Для кладки кам'яних штучних матеріалів для оздоблювальних (штукатурних робіт застосовують розчини різних складів і призначень. По кількості компонентів у складі розчини підрозділяються на прості – з однією в'яжучою речовиною і складні – з комбінацією в'яжучих. Залежно від виду конструкції і умов подальшої експлуатації підбирають і склад розчинів: цементні, цементно-глиняні, цементно-вапняний. Основною характеристикою розчину є його міцність, тобто опір навантажень стиску. Марка розчину визначається межею міцності на стиск через 28 діб при температурі від +5 до +25. Необхідну марку розчину отримують при дотриманні властивостей і співвідношення компонентів у суворій відповідності до розрахункових показників, при цьому особливо звертають увагу на активність в'яжучого речовини, період твердіння і набору міцності і водоцементне співвідношення. При зміні кількості вмісту в'яжучого речовини, розчини можуть бути худими, нормальними і жирними. Худий розчин (надлишок заповнювача) – розсипається, ускладнює виробництво робіт і, що важливо, не відповідає вимогам міцності. Жирний розчин (надлишок в'яжучого) – при висиханні розтріскується, фарбували. Визначити жирність розчину можна ще в момент приготування та внесення відповідних компонентів довести його до нормальної консистенції. Кількість і властивості в'яжучого речовини, а так само введення в розчин високодисперсних домішок впливає на здатність розчину утримувати вологу в процесі твердіння (особливо на пористих підставах). Передчасна втрата вологи веде до розтріскування швів кладки (або штукатурного шару), невідповідності розчину проектної міцності і загрозу руйнування конструкції. При веденні кам'яної кладки важливою властивістю розчину є його рухливість, впливає на зручність його використання у виробництві кладочних робіт. Легкоукладальність розчину впливає на терміни виробництва робіт і, як наслідок, на загальну економічну ефективність. Для порожнистого (ефективного) цегли вибирають розчини з низьким показником рухливості (трохи вище ніж для штукатурних робіт), для повнотілої – середнім, для забутовки – високим. Наиболее распространенным в применении является цементный раствор. Такой раствор имеет наиболее высокие прочностные показатели и может применяться в любом виде кладки (в т. ч. наружных и подземных конструкций). Недостатком цементного раствора является его низкое сопротивление потерям тепла, поэтому в стеновой кладке его рекомендуется применять только в облицовочном слое, используя на внутреннем слое «теплые» растворные смеси (сложные и известковые). Розчини, виготовлені в заводських умовах, повинні відповідати проектній марку і завозитися на місце використання в суворій відповідності з графіком виконання робіт та в необхідній кількості. При приготуванні розчину безпосередньо на будмайданчику необхідно приділяти особливу увагу дотриманню пропорцій складу суміші і якості застосовуваних матеріалів. Приготування розчинів може здійснюватися тільки під контролем технолога або досвідчених, які володіють необхідними знаннями бригадирів і виконробів. Компоненти розчину просіюють через металеву сітку з осередками 55 мм (для штукатурного розчину 2,52,5 мм), відокремлюючи великі частинки і сторонні включення. Для цегляної лицьової кладки використовують кар'єрний (бажано намивний) пісок з модулем крупності від 1 мм до 2,5 мм, для бутової кладки розмір зерен допускається до 5 мм, а в штукатурному розчині — до 1 мм. Характеристики в'яжучого речовини повинні підбиратися в суворій відповідності з маркою, умовами експлуатації і складністю розчину.